«Ми з Лілією поїхали до моря» — громадська організація допомагає батькам викрадати дітей у матерів
Наразі достовірно відомо про понад 100 випадків викрадення дітей, до яких причетна ГО «Батько має право». Такі випадки зафіксовано не лише в Україні, а й у Норвегії, Нідерландах, країнах Балтії, Угорщині, Польщі, Туреччині та Молдові. ФОТО: ADOBE STOCK.
Аурора Рямьо, Світлана Єгарміна
Опубліковано 13.08.2026 at 1:57
Оновлено 13.08.2026 at 2:25
У лютому 2025 року Анжеліка Василенко вирішила піти від чоловіка. Вона думала про це й раніше, але тепер іншого вибору не залишалося.
Вони були разом п’ятнадцять років.
Познайомилися ще за студентства: Анжеліка інколи заходила до подруги в магазин електроніки на залізничному вокзалі Дніпра. Охоронцем там працював чоловік із її ж району. Якось вони разом поїхали додому приміською електричкою. Потім — ще раз.
За сім років у них народився син Матвій.
Анжеліка з відзнакою закінчила магістратуру й обіймала керівні посади в HR. Однак після декрету залишилася вдома: чоловік успішно просувався кар’єрними сходами й міг забезпечувати сім’ю сам. Вона прагнула повернутися до роботи, та чоловік щоразу відмовляв її, переконуючи, що дбає про все сам.
Але одного дня зателефонували зі школи. Восьмирічний Матвій ударив дівчинку, а на зауваження вчителів відповів: тато теж б’є маму.
«Дитина почала наслідувати поведінку батька й вважати це нормою», — згадує Анжеліка. Насправді чоловік її не бив, але штовхав і замикав у кімнаті. Тоді жінка навіть не вважала це фізичним насильством, та для дитини, ймовірно, це виглядало саме так. Анжеліка не хотіла, щоб син виріс таким.
Тоді Анжеліка заговорила про розлучення. Чоловік відповів, що це неможливо: у неї немає ні житла, ні роботи, ні засобів для існування, адже все майно належить йому.
Жінка влаштувалася в інтернет-магазин, щоб накопичити гроші, подати на розлучення та переїхати. Чоловік лише насміхався.
Він відібрав у неї ключі від авто, не давав грошей навіть на їжу чи проїзд. Синові ж казав, що мама не ходить на роботу, а бреше про це, — і що більше його не любить та покинула.
Згодом чоловік почав сам забирати сина зі школи й кудись вивозити. У вихідні будив його рано-вранці та повертав додому лише пізно ввечері. Він фотографував, як купує Матвію гамбургери, цукерки й новий телефон, публікував ці фото в соцмережах і надсилав Анжеліці.
Щовечора замикав хлопчика в кімнаті й тримав ключ у себе.
24 березня 2025 року Анжеліка Василенко поїхала провідати матір. Коли вона повернулася додому, чоловіка й сина там уже не було.
Анжеліка не бачила своєї дитини вже півтора року. Вона не знає, де перебуває її син.
Дитина як важіль тиску
В Україні після розлучення дитина зазвичай залишається з матір’ю, хоча юридично батьки мають рівні права, якщо місце проживання не визначене окремим рішенням.
Галина Федькович — адвокатка з понад 20-річним стажем та засновниця ГО «Центр «Жіночі перспективи», яка допомагає постраждалим від насильства, — неодноразово бачила, як чоловіки зловживають цим рівноправ’ям.
У її практиці дитина нерідко стає інструментом помсти. Клієнтки часто чують від чоловіків: «Іди, але дитину не отримаєш».
Ще на початку кар’єри Галина Федькович почула від представника служби у справах дітей: якщо батько забирає дитину, матері залишається лише самотужки повертати її — чергувати біля садка, майданчика чи будинку бабусі. Адже поки тривають судові тяганини, чоловік може настільки налаштувати дитину, що в суді вона сама висловить бажання залишитися з ним.
Жінки також можуть зловживати системою, але після початку повномасштабної війни ситуація змінилася. Дитина стала не лише способом шантажу, а й інструментом вигоди: рішення суду про проживання дитини з батьком дає чоловікові змогу уникнути мобілізації.
Так, якщо у 2020 році суди розглянули 524 справи щодо визначення місця проживання дитини з батьком, то у 2023 році їх кількість зросла більш ніж у шість разів — до 3411.
Вилучення дитини
Кілька років тому до Галини Федькович прийшла жінка, яка розлучалася й судилася за дитину. Серед речей чоловіка вона знайшла візитівку, на який було написано: Олександр Швець, ГО «Батько має право» (БМП). Жінка вважала, що ця організація має стосунок до її справи. Тоді на цю деталь не звернули багато уваги.
Однак за останні два роки до адвокатки дедалі частіше звертаються жінки з подібними історіями: їхні колишні через інтернет знайомилися зі Швецем, який організовував викрадення дітей. Він розробляв план, надавав фізичну підтримку під час викрадення, радив ізолювати дитину від матері й брав за консультації гроші.
Про це ж говорять й інші сімейні юристи. Адвокат Юрій Голосов вважає, що у БМП підбурюють чоловіків до максимального загострення конфлікту і заробляють на людських бідах.
Один із його кейсів: клієнтка з дітьми виїхала до Європи. Колишній чоловік справно платив аліменти й бачився з дітьми за домовленістю. Та під час чергової прогулянки він просто зник із ними. Як з’ясувалося, батько спланував це за підтримки БМП: заздалегідь виготовив дітям нові паспорти й вивіз їх назад в Україну. Залучені організацією психологи підготували для суду потрібні висновки нібито в інтересах дітей жити з батьком.
Голосов звернув увагу: усі такі процеси супроводжували троє конкретних адвокатів, а психологічний стан дітей оцінювали одні й ті самі психологи.
Усі справи розвивалися за схожим сценарієм: батько вичікував слушний момент, забирав дитину й повністю ізолював її від матері. Дитині розповідали, що мати більше не хоче бачити дитину, й навіть звинувачували жінку в домашньому насильстві. Водночас робилася величезна кількість фотографій і відео, на яких дитина усміхається, добре відгукується про батька й погано — про матір.
Часто минають роки, перш ніж такі справи доходять до суду. Суди в Україні перевантажені, тому такі справи тягнуться роками.
Майже завжди йдеться про дітей дошкільного віку — настільки маленьких, що на момент початку судового розгляду вони можуть уже навіть не пам’ятати часу, проведеного з матір’ю. Натомість у батька вже є матеріали, за допомогою яких він може доводити, що дитина не хоче жити з матір’ю.
Історія Наталії Большової
За п’ять із половиною років Наталія Большова бачила свою доньку лише один раз.
На відео дівчинка з’являлася частіше: БМП знімає чимало таких роликів, вихваляючи чоловіків, які викрали своїх дітей. У них колишній чоловік Большової — «справжній чоловік», який «узяв право у власні руки й не дозволив жінці себе принижувати».
У серпні 2020 року колишній чоловік Большової забрав їхню 5-річну доньку Лілію погуляти й не повернув у домовлену годину ввечері.
На дзвінки та повідомлення Наталії не відповідав, а згодом написав: «Ми з Лілією поїхали до моря. Передай її речі та документи». На зв’язок більше не виходив.
Жінка одразу звернулася до поліції. Наступного ранку слідчий повідомив, що чоловіка знайшли: той надіслав фото з донькою, тож підстав для хвилювання нібито немає. Поліція пообіцяла організувати зустріч із донькою, але так цього й не зробила.
За півтора тижня розслідування закрили: правоохоронці заявили, що це цивільноправовий спір, адже батько має такі самі права на дитину. «Звертайтеся до суду, ми більше нічого не можемо зробити», — переказує Наталія відповідь поліції.
Лілію перевели до приватного дитсадка. Батько постійно змінював адреси: щоразу, коли Наталія дізнавалася нове місце проживання доньки, вони вже переїжджали.
Наталія найняла адвоката. Подала позов про визначення місця проживання дитини з матір’ю й отримала рішення про графік побачень. Таке рішення ухвалюють, щоб під час судового розгляду батько чи мати не втратили зв’язок із дитиною.
Згідно з рішенням суду, Лілія мала половину часу жити з матір’ю, а половину — з батьком. Протягом двох років, поки діяло це рішення, батько жодного разу його не виконав.
Виконавча служба реагувала єдиним доступним важелем — штрафами: на колишнього чоловіка Наталії наклали 46 штрафів, але це не допомогло.
Коли за два роки суд нарешті перейшов до розгляду справи по суті, батько заявив, ніби Наталія чинила насильство щодо нього та доньки. Ці звинувачення ніхто не розслідував, а сам чоловік ігнорував судово-медичні експертизи й не приводив на них дитину.
Попри це, суд першої інстанції ухвалив рішення на користь батька, аргументувавши це тим, що дівчинка вже надто довго живе з ним. Суд проігнорував звіт виконавчої служби про те, що батько систематично порушував ухвали, ізолював дитину й обмежував її спілкування з матір’ю.
Захищали чоловіка ті самі адвокати, які зазвичай представляють клієнтів БМП.
На відео Наталія Большова бачила, як велика група людей підтримувала його біля зали суду.
Жінка оскаржила рішення про місце проживання дитини в апеляційному суді. Той залишив рішення без змін. Вона звернулася до Верховного Суду, але саме тоді почалася війна. Нічого не працювало. Зали судів зачинилися, справи не розглядалися.
У липні 2022 року з’явилося рішення. Верховний Суд визначив місце проживання дитини з батьком. Наталія не могла в це повірити. Як таке можливо? Невже Верховний Суд справді міг не взяти до уваги документи органу, який контролює виконання судових рішень?
Вона отримала матеріали справи й сфотографувала кожну сторінку. Дуже швидко з’ясувалося, що документи цього органу судді взагалі не передали.
Вона подала скаргу. «Прикрий людський недогляд під час архівування», — відповіли їй у суді. Про це є офіційний документ. Підстав для повторного розгляду справи немає, адже ці докази не були новими — вони існували ще під час першого розгляду, хоча їх і не врахували.
Усе це важко пояснити. Судових процесів була незліченна кількість. Наталія каже, що знає, про що багато хто думає: мабуть, у словах колишнього чоловіка щось таки є. Інакше суд не ухвалював би таких рішень.
Але вона ніколи не застосовувала насильство, каже Наталія. Вона не робила нічого, окрім спроб повернути свою дитину. Їй залишається лише доводити, що ці звинувачення — брехня. Показувати, що саме так діяла БМП і в інших справах: завалювала жінок судовими процесами й намагалася виснажити їх до краю.
Большова оскаржила рішення Верховного Суду в Європейському суді з прав людини. Вона вже витратила понад 50 тисяч євро. Багато матерів не можуть собі цього дозволити.
У лютому 2024 року Большова дізналася, де вчиться її донька, і поїхала до школи. Це виявився єдиний раз, коли вона змогла побачити Лілію після того, як її забрав чоловік. Згодом дівчинка знову зникла.
ГО «Батько має право»
У БМП стверджують, що за вісім років її адвокати програли в суді лише дві справи. Там також заявляють, що надали допомогу понад 20 тисячам чоловіків.
В організації не приховують своїх методів — навпаки, пишаються ними. На сторінці у Facebook рекламують:
«Ми допомагаємо залишити дітей із батьком, допомагаємо поділити майно на користь батька, допомагаємо виселити колишню дружину з вашого житла й домогтися, щоб вона сплачувала вам аліменти. Ви зможете жити зі своєю дитиною, а якщо після догляду за нею у вас залишиться час, зможете трахати молодих кобіт і жити новим життям. Не зволікайте».
Організація називає викрадення дітей «поїздкою на моря» або «на узбережжя».
«Поїхати до моря — це право батька й дитини. Вам не потрібно слухати скарги колишньої дружини про те, що вона не дає на це дозволу. Вона може дозволяти або забороняти лише те, що належить їй, тобто те, що в неї між ногами. Дитина — це дитина батька».
Деякі клієнти організації займають високі посади. Галина Федькович з організації «Центр «Жіночі перспективи» допомагала жінці, у якої БМП викрала дитину. Колишній чоловік цієї жінки працює в прокуратурі Києва.
Багато людей намагалися домогтися, щоб Міністерство юстиції України скасувало реєстрацію організації. Серед них — матері, організація Галини Федькович, а також колишня народна депутатка Ірина Суслова, яка працювала в офісі Уповноваженого з прав дитини.
Щодо організації подано численні заяви про злочини, але поліція не виявила складу злочину.
Юрист із сімейного права Юрій Голосов почав збирати справи жінок для кримінального провадження. Він намагається довести, що йдеться про організовану діяльність, до якої не можна застосовувати закон про рівні права батьків. За його словами, йдеться про злочин проти громадського порядку за частиною першою статті 255 ККУ.
До Facebook-групи спільноти «Батько має право» нині входять понад 23 тисячі учасників. За додаткову плату можна потрапити до меншої групи в Telegram. Це коштує недорого — приблизно два євро на місяць.
Два роки тому українське незалежне медіа NGL змогло потрапити до цієї меншої групи. Журналісти скопіювали всі повідомлення й передали їх жінкам, чиї колишні чоловіки брали участь в обговореннях. Завдяки цим повідомленням вдалося підтвердити понад 70 випадків.
Тепер їх уже понад сто. З Норвегії, Нідерландів, країн Балтії, Угорщини, Польщі, Туреччини, Молдови. Або чоловіки повертали дітей від жінок, які втекли від війни, назад до України, або вивозили дітей до іншої країни.
Консультації організації щодо викрадення дітей коштують дорожче, ніж участь у малій групі. Їх називають «глибокими консультаціями». Вони проводяться телефоном із засновником організації Олександром Швецем. Одна телефонна консультація коштує тисячу євро.
Історія зникнення Дар’ї Кобець
Олександр Швець заснував організацію «Батько має право» у липні 2015 року. Перед цим він сам пережив розлучення й суперечку щодо дитини.
Йому було 34 роки, коли він познайомився зі своєю майбутньою дружиною в караоке-барі. Двадцятирічна Дар’я Кобець була вродливою й відомою співачкою гурту «Арктика», виступала під сценічним ім’ям Даша Медова.
Пара була знайома три місяці, перш ніж одружитися. Через рік у них народилася донька.
Кар’єра Дарʼї стрімко розвивалася. Вона працювала ведучою на музичному телеканалі, готувала сольний альбом і брала участь у національному відборі на «Євробачення». Її запросили до гурту «ВІА ГРА».
Швець продавав рекламу в київському метро.
У сімейному житті почалися проблеми. Подружжя так часто сварилося так, що консьєржка будинку викликала поліцію. Як випливає з досудових матеріалів, Дар’я Кобець кілька разів ішла з дому, але потім поверталася.
Вона продовжувала працювати, писала музику разом із продюсером телевізійних програм, тоді ще коміком, Володимиром Зеленським.
За словами батька Швеця, поведінка Дар’ї Кобець була неналежною й аморальною. Лунали також звинувачення у вживанні наркотиків.
Улітку 2015 року подружжя розлучилося. Дитина залишилася з Дар’єю та її батьками. Олександр Швець стверджував, що йому не дозволяли бачитися з донькою.
На шостий день народження доньки Олександр Швець зібрав групу із шести чоловіків і приїхав до будинку батьків Дар’ї Кобець, щоб влаштувати сварку. Він пояснив, що це був візит із привітаннями. Існує годинне відео цієї події, яке сам Швець завантажив на YouTube. Воно мало стати рекламним матеріалом для нової організації: мовляв, ось так теж можна.
У травні 2018 року суд визначив місце проживання дитини з Олександром Швецем. У соціальних мережах він написав:
«Колишня на мить відвернулася, я схопив свою маленьку доньку й побіг. Мій товариш прикрив мені спину. Ніколи в житті я не біг так, як тоді»
Дар’я Кобець намагалася домогтися скасування цього рішення.
У вересні відбулося чергове судове засідання. Але Дар’я до суду не прийшла. Її батько каже, що від літа вони не могли з нею зв’язатися.
Батьки подали заяву про її зникнення, поліція розпочала розслідування.
Українські медіа широко висвітлювали цю історію. У них Швець поставав як мужній батько, якого покинула дружина, і як людина, що добре розбирається в питаннях опіки над дітьми. Його навіть запросили виступити в парламенті.
Як випливає з матеріалів досудового розслідування, поліція неякісно розслідувала зникнення Кобець. За два роки слідчі так і не змогли отримати доступ до її даних чи майна, встановити її місцеперебування або з’ясувати, що з нею сталося.
У березні 2021 року розслідування було закрито.
Дар’ю Кобець ніхто не бачив уже вісім років.
Засновник БМП
Олександр Швець уже сивий. Коли він виходить на відеозв’язок зі свого дому в Києві, видно його коротко стрижене волосся та невелику бороду. На стіні в рамці висять фотографії: на одній він замолоду, на іншій — разом із донькою, коли вона була ще маленька.
Він щойно повернувся з місячної відпустки в Європі. Побував в Ісландії, Естонії, Латвії, Литві, Угорщині та Іспанії й трохи засмаг. На зап’ясті виблискує золотистий годинник. На лінзі окулярів для читання залишилася наклейка з позначенням діоптрій. Олександр говорить палко, активно жестикулює. Кожна відповідь триває хвилин по двадцять.
«Дітей незаконно вивозять з України», — стверджує він. За його словами, в Україні демографічна криза: мільйони жінок і дітей виїхали за кордон, хоча жінки, мовляв, не мають жодного права вивозити дітей.
Олександр Швець переконаний, що українців замінюють індійці, так само, як у Німеччині та Франції це сталося з іншими національностями.
«Можу сказати, що я націоналіст. Я чоловік, який дбає про свою батьківщину та її майбутнє».
«Звісно, це добре, що жінки та діти опиняються в безпеці, але це відбувається коштом чоловіків. Жінки отримують змогу почати нове життя за кордоном, — каже Швець. — І що вони роблять насамперед? Припиняють виходити на зв’язок із чоловіком. Забороняють дитині спілкуватися з батьком».
«Ми бачили сотні й сотні випадків, коли українські чоловіки воюють на фронті за батьківщину, але не можуть навіть зв’язатися з власними дітьми. Це ненормально».
Він говорить про війну між чоловіками та жінками. Коли використовує словосполучення «права жінок», то зображує пальцями в повітрі лапки. Описуючи жінок, які звинувачують своїх чоловіків у насильстві, він імітує їхній жіночний голос: «І цей покидьок, що б’є дружину, бла-бла-бла».
Він стверджує, що жінки маніпулюють законодавством.
На його думку, чоловіки пасивніші за жінок, і саме тому він заснував організацію «Батько має право».
«Чоловіки можуть бути сильними на роботі та на фронті, але не з жінками. З жінками чоловіки слабкі».
«Я допомагаю нашим татам абсолютно безплатно. Допомагаю їм зрозуміти, чого вони хочуть. Мені можна зателефонувати будь-коли на сто відсотків безплатно».
Щоправда, наступний дзвінок коштує тисячу євро, але це, за словами Швеця, бізнес не організації, а його особистий.
Засновник БМП говорить, що 70–80 відсотків перетелефонують знову.
Це не може бути правдою. За словами Швеця, він отримує від трьох до десяти дзвінків на день, які тривають годинами. Якби три чверті купували так звану «глибоку консультацію», яка, за його словами, може тривати аж до восьми годин, він не мав би часу ані поїсти, ані поспати, ані взагалі побачити доньку.
«Завжди є черга. Я кажу їм, нашим татам, що ви ніколи не зрозумієте жінок. Ніколи. Тому що жінки — інші», — коментує Швець.
Він визнає, що організація співпрацює лише з певними адвокатами. Умова полягає в тому, що адвокати не мають права представляти матерів узагалі — тобто і в інших своїх справах також.
«Це ж був би конфлікт інтересів».
Олександр Швець каже, що ні він, ні його організація не викрадають дітей. Як батько може викрасти власну дитину?
«Якщо мати вивозить дитину за кордон, вона викрадачка? Чи ні? Скажіть мені!».
«Присягаюся, 99 відсотків чоловіків не хотіли б забирати свою дитину силою. Чоловіки — справді боягузи».
На думку Швеця, чоловікам слід трохи менше боятися:
«Мене називають монстром, але знаєте що… Я просто звичайний український хлопець, який трохи займається самообороною».
До Міністерства юстиції України протягом років надійшло шість звернень щодо діяльності БМП.
Згідно зі зверненнями, організація викрадає дітей за гроші, принижує суди та поширює гендерно обумовлену мову ворожнечі, що виправдовує насильство. До скарг додано великий обсяг документації.
Міністерство могло б подати позов і заборонити організацію за рішенням суду. Втім, воно дійшло висновку, що підстав для цього немає.
_____________________________________________________________
Для підготовки цього матеріалу журналісти поговорили з 18 людьми. Окрім Анжеліки Василенко та Наталії Большової, ще четверо з них — матері, яких розлучили з дітьми.
Одній з цих жінок вдалося повернути молодшу дитину, тоді як старша досі залишається з батьком.
Журналісти перевірили свідчення за матеріалами поліції та судовими документами.
Satakieli відомо про три випадки у Фінляндії, коли батьки діяли за схемою ГО «Батько має право». Однак їхній безпосередній зв’язок із цією організацією підтвердити не вдалося.
Матеріал підготовлено у співпраці з Suomen Kuvalehti. Матеріал фінською мовою опублікований в Suomen Kuvalehti 20 липня 2026 року.
Імена дітей змінені.