“Постійно шукати новий контракт – це стрес”: українські науковці розповідають про виклики роботи у Фінляндії
Нейробіолог Андрій Доманський розпочав свою наукову кар’єру в Фінляндії у Гельсінському університеті. ФОТО: НАДІЯ ФЕДОРОВА
Надія Федорова
Опубліковано 17.06.2024 10:36
Оновлено 17.06.2024 11:58
Андрій Доманський приїхав до Фінляндії у 2000 році. Він вступив до аспірантури Гельсінського університету, де згодом захистив дисертацію з молекулярної біології. Зараз Андрій працює у фінській фармацевтичній компанії “Оріон Фарма”. Його команда розробляє нові методи лікування хронічного болю. Мета проекту – створити альтернативи опіоїдним знеболювальним, які не викликатимуть звикання.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, Андрій став допомагати українським дослідникам та науковцям знайти роботу у Фінляндії. У березні 2022 року він поділився у Facebook оголошенням про грант для українських дослідників від Фінського товариства наук. До Андрія тоді звернулося чимало людей. Він із задоволенням використовував свої знання про академічну спільноту Фінляндії, щоб налагодити зв’язки між українцями та фінськими інституціями.
«Українські науковці просто не мають необхідних контактів у Фінляндії. Вони не знають, хто працює в їхніх наукових напрямках і з ким вони можуть співпрацювати. Я допомагаю їм у цьому”, – каже Андрій.
Іноді він також допомагає з практичними питаннями, наприклад,з пошуком житла.
Андрій створив Telegram-канал для українських дослідників, де разом з колегами публікує інформацію про відкриті вакансії та гранти. Згодом виникла ідея створити Науково-освітню спільноту українців у Фінляндії та організовувати зустрічі у форматі «живого спілкування».
Точну кількість українських дослідників, які працюють у Фінляндії, наразі важко визначити. За оцінками Андрія, їх значно більше сотні.
“У нас є фахівці високого рівня в багатьох галузях, – каже Андрій. – У Фінляндії вони мають більше можливостей для передових досліджень завдяки сучасним лабораторіям та простішій логістиці необхідних матеріалів у межах ЄС.”
Програми фінансування від фінського уряду надали можливість українським науковцям продовжувати свою дослідницьку роботу, в той час як академічна сфера в Україні потерпає від наслідків війни.
У постійному пошуку контракту
Наталя Сидора ніколи не думала покидати Україну, але масовані обстріли рідного Харкова змусили її рятуватися від війни разом з дітьми. Наталя знайшла прихисток у Фінляндії, де у неї були далекі родичі. Це лише на кілька місяців, думала вона спочатку.
Коли Наталя зрозуміла, що війна швидко не закінчиться, вона почала шукати роботу. Одного разу в приймальному центрі волонтерка сказала, що єдиний варіант роботи для українців – це прибирання. Ця репліка обурила науковицю і спонукала активізувати свої зусилля.
В Україні Наталія працювала доцентом кафедри фармакогнозії Національного фармацевтичного університету. Вона розіслала своє резюме в установи у Фінляндії, які могли б мати подібну спеціалізацію. Через 3 місяці місце роботи знайшлося в Університеті Турку.
Однак після закінчення контракту Наталя залишилася без роботи. Зараз вона вивчає фінську мову та шукає нові можливості працевлаштування.
“У Фінляндії не так багато постійних посад для дослідників. Їм доводиться постійно шукати новий контракт, і це дуже стресово,” – каже Наталя. Вона розглядає можливість підтвердити свій перший диплом провізора, щоб забезпечити собі стабільну роботу.
Ще одна складність пов’язана з процедурою подачі заявок на гранти. Зазвичай кошти на працевлаштування українських дослідників отримують фінські інституції. “Я не можу сама подати заявку на фінансування. Я залежна від дослідників, які вже працюють тут,” – пояснює Наталя.
Українські дослідники не хочуть, щоб їхні імена згадувалися в публікаціях поряд з російськими
Ядерний фізик Ольга Бeлюскіна приїхала до Фінляндії у 2018 році. Вона працює дослідницею в Університеті Ювяскюля. Ольга зазначає, що академічна спільнота фізиків у Фінляндії є міжнародною, тому інтеграція зазвичай проходить легко. Дослідницька робота не вимагає ані підтвердження наукового ступеня, ані знання фінської мови.
За словами Ольги, українські університети пропонують хорошу теоретичну підготовку з природничих наук, але часто не мають обладнання, необхідного для практичних досліджень. Втім, європейські університети з радістю беруть українських дослідників. Наприклад, багато випускників кафедри ядерної фізики Університету імені Тараса Шевченка часто заздалегідь «заброньовані» різними закордонними установами.
Ольга звертає увагу на ще одну проблему, з якою стикаються українські науковці. До 2022 року багато фінських установ співпрацювали з російськими інституціями. Хоча після вторгнення ця співпраця була заборонена, статті з попередніх колаборацій продовжують з’являтися.
Кілька разів Ользі доводилося просити вилучити своє ім’я з таких публікацій, щоб уникнути асоціації з російськими установами. Хоча керівнця проєкту підтримала науковицю й залишила її ім’я, прибравши російську афіліацію, в інших випадках співавтори не розуміли проблеми. Часто єдиний спосіб для українських дослідників уникнути афіліації з установами, фінансованими російським урядом, – прибрати власне ім’я зі списку авторів.
Незважаючи на ці виклики, українська наукова спільнота стала більш згуртованою після вторгнення. «Коли ми зустрічаємося на конференціях, ми тримаємося разом. Також для нас стало важливим розмовляти між собою українською мовою,” – каже Андрій.