Українськомовна дитина пішла до фінської школи — і почала говорити російською
Щосуботи в Центрі допомоги Товариства українців у Фінляндії проводять заняття з української мови для дітей. Це одна з небагатьох можливостей вивчати українську мову в столичному регіоні. ФОТО: ОЛЕНА ВІРИЧ
Світлана Єгарміна
Надія Федорова
Опубліковано 29.10.2024 5:14
Оновлено 29.10.2024 11:38
Українка Віра Бойко та її 8-річна донька Марія переїхали до Фінляндії після повномасштабного вторгнення Росії. Українська мова є рідною для Марії, але після вступу до фінської школи вона почала говорити російською.
“Це не дивно, — пояснює Віра. — Марія пішла в інтеграційний клас, де вчитель і більшість дітей розмовляють російською. Тому донька почала говорити мовою, яку ми не планували для неї.”
Для родини Бойко важливо зберегти зв’язок з батьківщиною та надати дитині глибоке розуміння українських традицій і культури. “Ми не знаємо, коли або як закінчиться війна: чи збереже Україна незалежність і в яких кордонах це станеться. Проте ми можемо зберегти ідентичність, щоб вижити як нація. З російською зробити це неможливо”, — вважає Віра.
Satakieli знає про десятки подібних історій. І якщо україномовні родини можуть підтримувати навички говоріння українською вдома, то для російськомовних родин у Фінляндії збереження української мови є справжнім викликом.
Російська мова має значну присутність у Фінляндії
Коли українські шукачі притулку прибули до Фінляндії у 2022 році, вони опинилися в лінгвістично складному середовищі.
Звісно, були фінська та шведська мови, одна з яких обов’язково мала бути опанована для інтеграції. Однак українська мовна інфраструктура була відсутня. Натомість новоприбулим пропонувалася несподівано сильна російськомовна мережа: школи, мовні курси та заняття для дітей.
Багато батьків опинилися у ситуації без вибору.
“Дитячі клуби російською мовою були єдиним варіантом, — каже Надія Максим’юк, головна координаторка Українського центру у Фінляндії. — Не було української альтернативи. Вибір стояв між заняттями російською або відсутністю будь-яких занять”.
Хибне враження через офіційну статистику
Минуло понад два з половиною роки, але не так багато змінилося. Є певні спроби створити українськомовну інфраструктуру у Фінляндії, але розвиток дуже повільний.
Російськомовні організації, що допомагають українцям, досі отримують значно більше підтримки від фінського уряду, ніж українськомовні.
Це частково пов’язано зі статусом російської мови у Фінляндії. Російськомовна меншина живе у Фінляндії десятиліттями, і культурний вплив цієї мови значний.
Але на поточну ситуацію також впливають кілька хибних уявлень.
Першою з них є офіційна мовна статистика. Згідно з офіційними даними, російська є найбільшою мовною меншиною у Фінляндії — понад 99 600 носіїв у 2023 році. Тим часом офіційно є лише 26 500 носіїв української мови — менше половини українців, які проживають у Фінляндії.
Фінська система реєстрації населення не дозволяє реєструвати дві рідні мови. Багато двомовних українців зареєстрували лише російську, і тому автоматично були зараховані до російськомовного населення.
Ще одна хибна думка полягає в тому, що українці, які розмовляють російською та українською, є двома окремими групами, які також потребують окремих послуг, каже Василь Гуцул, голова Товариства українців у Фінляндії. Цей стереотип часто підкріплюється російською пропагандою, яка стверджує, що російськомовних в Україні переслідують.
Насправді лише 0,5 відсотка російськомовних українців кажуть, що вони не розуміють українську.
Відсутність підтримки уряду
Підтримка української мови серед громадян, що виїхали за кордон, має бути важливою для українського уряду. Мовні навички знадобляться, якщо біженці повернуться додому після війни. В Україні освіта, як і всі державні послуги, надаються українською.
Попри це, Міністерство освіти та науки України зробило мало, щоб покращити ситуацію. Немає активної співпраці з міжнародними освітніми установами. Наразі міністерство лише рекомендує вивчати українську мову онлайн через безплатні платформи.
Збереження та популяризація української мови у Фінляндії залишаються на плечах українських організацій та асоціацій. Вони організовують заходи та заняття як для дорослих, так і для дітей. Однак їхні ресурси дуже обмежені, і ці заходи, переважно, зосереджені у великих містах.
Тому такі громадяни, як Віра Бойко, роблять все, що можуть. Віра замовила українські книги з України та подбала про те, щоб її дитина мала доступ до мультфільмів, фільмів та соціальних медіа українською мовою.
Щонеділі вона проїжджає майже 110 кілометрів до Гельсінкі й назад, щоб відвести Марію до українського дитячого клубу. У Ловіісі, де живе родина, таких занять немає.