«Це не лише про вигляд» – для українських жінок візит до салону краси є своєрідною терапією
Засновниця салону Галина Шершин звикла, що фіни звуть її Halina — майже як фінське hälinä (“метушня”). І це їй справді пасує: з її появою життя у закладі помітно прискорюється.
Світлана Єгарміна
Надія Федорова
Опубліковано 04.06.2025 at 12:00
Оновлено 04.06.2025 at 12:04
Read the English version of the article>>>
На сірому відтинку Маннергеймінтіє, головної вулиці Гельсінкі, між вивісками тайських масажних салонів і лаконічних перукарень ховаються непримітні двері. Але варто зайти всередину — і опиняєшся в іншому світі.
Тут пахне свіжозвареною кавою. На стіні — великий український прапор.
«Доброго дня», — вітається Алла Ошмаріна. Її довге чорне волосся вкладене з точністю людини, яка робить це щодня. М’яке «г», притаманне лише українській вимові, звучить для українців майже як пароль: «свої». Алла — стилістка: зачіски, брови, макіяж, вії.
На вулиці полудень, а в салоні Hair Estetic BeautUA життя тільки починається.
Працівниці вже на місці: разом з Аллою — тату-майстриня Катерина Кайдаш, майстриня манікюру Світлана Мурза, масажистка Тетяна Бруцька і майстриня з нарощування вій Тетяна Козловська. Усі вони — українки. Усі приїхали до Фінляндії після повномасштабного вторгнення. І всі знайшли цей салон через «сарафанне радіо» української спільноти.
Світлана вже працює з клієнткою, інші ще готуються.
З телевізора лунає хриплуватий голос Святослава Вакарчука, фронтмена «Океану Ельзи».
Двері відчиняються. Заходить Галина Шершин — засновниця салону.
«Я на масаж!» — голосно повідомляє вона. Потім — миття голови, укладка, кілька жартів.
«Ось заради цього я і відкрила салон!» — сміється Галина.
Тут усе тримається на взаємній підтримці. Жінки обмінюються послугами — зачіска за манікюр, фарбування за тату. Для них це не просто робота. Це — форма підтримки. Спосіб вижити. Й дім.
Попит на красу
До повномасштабної війни в Гельсінкі не було жодного традиційного українського салону краси — лише окремі майстрині надавали послуги, як-от косметологія чи зачіски. Більшість українських жінок працювали у фінських або російських салонах.
Після початку війни й масового прибуття українок індустрія краси почала стрімко розвиватися. Салон Галини став першим українським салоном у столичному регіоні — відкрився восени 2022 року.
Сьогодні, за оцінками Галини, в столичному регіоні працює близько десяти українських салонів і спеціалізованих студій. До того ж багато жінок орендують місця у фінських салонах — з надією відкрити власну справу в майбутньому.
За даними Startup Refugees, індустрія краси — одна з найбільш популярних сфер серед українських біженців у Фінляндії. Багато хто хоче працювати, вчитися або відкривати бізнес у цій галузі. Почати з оренди крісла чи надання послуг удома — відносно недорого: іноді менше ніж за 1000 євро.
Точних цифр витрат українок на салони краси немає. В Україні, зазвичай, на бьюті-процедури йде 35–50% місячного бюджету жінки.
Частково це — відлуння радянського минулого, коли не можна було вирізнятися. Тепер краса — символ свободи, але водночас — і страх осуду: «А що скажуть люди?»
У суспільстві, яке очікує, що жінка буде красивою, сильною, доброю дружиною, турботливою матір’ю і ще й збудує кар’єру — зовнішність стає ще одним способом «бути правильною».
«Це не лише про вигляд. Це — необхідність. Хтось приходить за красою як за терапією, хтось — щоб втекти від проблем, а хтось — за радістю, яку їм колись було заборонено. Але в основі — бажання відновити ту внутрішню силу, яка допомагає триматися», — зазначає Галина.
Краса як порятунок
Вже за годину салон повен життя. Жінка з татуюванням пташок у синьо-жовтих кольорах приходить на корекцію — хоче додати традиційний візерунок із рідної Харківщини. Інша клієнтка планує провести в салоні весь день: масаж, фарбування, стрижка.
Це не просто догляд — це спосіб зібрати себе докупи.
Після обіду з’являється Анастасія Обухова, стажистка. Вона уважно спостерігає за руками Галини, яка вже чаклує з ножицями над клієнткою.
Салон гомонить. Хтось згадує серіал, хтось розповідає, як врятував зайченя, ще хтось — про риболовлю. Аж раптом — філософське запитання: якщо дерево не дає плоди, чи можна називати його вишня?
Й у цих побутових розмовах — всесвіт. Смак дому: ягоди з дерева, сушені, заморожені, зварені на варення. І риба, що колись була звичною — допоки анексія не перервала логістичні ланцюжки з Кримом. Спогад про півострів переривається паузою, яка триває кілька секунд — рівно стільки, щоб зробити глибший ковток повітря. Крим болить уже одинадцять років.
Про війну тут говорять обережно. Часто — мовчки. Але вона завжди присутня.
Терапія через турботу
В Україні жінки роками не змінюють своїх майстринь. Це не лише довіра до рук, а й особливий зв’язок. І тут, у Фінляндії, ця традиція збереглася.
«Я багато знаю про клієнток. І про фінок теж. Але про щось по-справжньому особисте — тільки з українками. У фінок інша культура розмови», — каже Світлана.
Єдина, з ким зазвичай не говорять — майстриня з вій. Нарощування вимагає точності та тиші. Гострий пінцет, війка за війкою — і клієнтки лежать нерухомо дві-три години. Часто засинають. І ця тиша теж стає турботою.
«У мене є клієнтка, яка до війни була головною бухгалтеркою великої компанії. Зараз працює в клінінгу. І каже: “Манікюр і педикюр дають мені сили. Допомагають не втратити себе”», — згадує Світлана.
Вона сама — з Миколаєва. Пригадує перші дні повномасштабного вторгнення — ракети над головою, але вона продовжувала працювати:
«Цей простір краси, кава, клієнти — тоді це було надважливо. Ми трималися разом»
Тепер ця єдність і краса стають джерелом сили й тут, на Маннергеймінтіє.
«Так, у моїй країні війна. Але я все одно повинна доглядати за нігтями. Я робила це в Україні — і це було моє. Тому роблю й тут. Це дає мені силу», — говорить клієнтка Ілона Яколенко.
Краса — це не розкіш, а право
У перші місяці війни говорити про послуги краси було незручно — особливо перед тими українцями, які переїхали до Фінляндії задовго до 2022 року.
«Вони казали: “Ми тоді не могли собі дозволити нічого. Нам ніхто так не допомагав”. А тепер біженці отримують підтримку — ще й манікюр. Але як можна порівняти втечу від війни з добровільною еміграцією?» — розмірковує Світлана.
Галину теж критикували. У російськомовній Facebook-групі хтось написав, що салон дискримінує — бо дає знижки українцям. Сотні коментарів. Тисячі негативних реакцій.
«Я відповіла: “Пишаюся бути в команді з Finnair, HSL та іншими, хто підтримує українців”».
Пізніше почали критикувати вже українці — ціни нібито завеликі. Хоча вони нижчі за середні у фінських салонах, але вищі, ніж у тайських чи арабських.
«Усі наші постійні клієнти отримують знижки. Просто понад 80% наших клієнток — українки. Тож складається враження, що знижки — лише “для своїх”», — пояснює Галина.
Щодо російських клієнток — їх майже не залишилось. Лише кілька — ті, хто відкрито підтримує Україну.
Між модою та традицією
Сьогодні всі клієнтки салону — україномовні або російськомовні. Але є й фінки.
Галина звикла до культурних відмінностей.
«Українки приходять за настроєм. Для них важливий не тільки результат — усе має бути ідеальним», — каже Галина.
«Фінки приходять із необхідності. Підрівняти кінчики, підфарбувати коріння. Мода їх не хвилює».
Колеги Галини погоджуються.
«Українки завжди прагнули більшого. Ще до війни», — додає Тетяна Козловська, обережно наклеюючи вії молодій дівчині. — Якщо з’являється новий тренд — українки одразу хочуть спробувати. Наразі в моді — вії, які виглядають природньо», — пояснює Тетяна.
Світлана додає, що з фінками працювати простіше. Узимку обирають — червоний лак, влітку — рожевий. І завжди кажуть “дякую”.
Українки — вибагливіші. Люблять складні кольори, незвичні комбінації, сміливі рішення.
Світлана згадує свій перший досвід із фінками.
«Я нервувала страшенно. З українками видно одразу — сподобалось чи ні. А фінки мовчать. Я робила педикюр, а вона сидить, мовчить. Я думала — все, щось не так. Руки трусилися. Почала кремом масажувати стопи — від нервів дійшла аж до коліна! А вона встала, спокійно подивилася і каже: “Дякую. Все добре.” І пішла».
Згодом ця жінка стала її постійною клієнткою.