«Це не лише про вигляд» – для українських жінок візит до салону краси є своєрідною терапією

Засновниця салону Галина Шершин звикла, що фіни звуть її Halina — майже як фінське hälinä (“метушня”). І це їй справді пасує: з її появою життя у закладі помітно прискорюється.
Український салон у Гельсінкі — це не лише косметичні процедури. Для майстринь, які там працюють, і відвідувачок, це місце, де вони можуть відновити внутрішню силу і відчути себе як удома в чужій країні.

Світлана Єгарміна

Надія Федорова

Опубліковано 04.06.2025 at 12:00

Оновлено 04.06.2025 at 12:04

Read the English version of the article>>>

На сірому відтинку Маннергеймінтіє, головної вулиці Гельсінкі, між вивісками тайських масажних салонів і лаконічних перукарень ховаються непримітні двері. Але варто зайти всередину — і опиняєшся в іншому світі. 

Тут пахне свіжозвареною кавою. На стіні — великий український прапор.  

«Доброго дня», — вітається Алла Ошмаріна. Її довге чорне волосся вкладене з точністю людини, яка робить це щодня.  М’яке «г», притаманне лише українській вимові, звучить для українців майже як пароль: «свої». Алла — стилістка: зачіски, брови, макіяж, вії. 

На вулиці полудень, а в салоні Hair Estetic BeautUA життя тільки починається. 

Працівниці вже на місці: разом з Аллою — тату-майстриня Катерина Кайдаш, майстриня манікюру Світлана Мурза, масажистка Тетяна Бруцька і майстриня з нарощування вій Тетяна Козловська. Усі вони — українки. Усі приїхали до Фінляндії після повномасштабного вторгнення. І всі знайшли цей салон через «сарафанне радіо» української спільноти.  

Світлана вже працює з клієнткою, інші ще готуються.  

З телевізора лунає хриплуватий голос Святослава Вакарчука, фронтмена «Океану Ельзи». 

Двері відчиняються. Заходить Галина Шершин — засновниця салону. 

«Я на масаж!» — голосно повідомляє вона. Потім — миття голови, укладка, кілька жартів. 

«Ось заради цього я і відкрила салон!» — сміється Галина. 

Тут усе тримається на взаємній підтримці. Жінки обмінюються послугами — зачіска за манікюр, фарбування за тату. Для них це не просто робота. Це — форма підтримки. Спосіб вижити. Й дім. 

Попит на красу  

До повномасштабної війни в Гельсінкі не було жодного традиційного українського салону краси — лише окремі майстрині надавали послуги, як-от косметологія чи зачіски. Більшість українських жінок працювали у фінських або російських салонах. 

Після початку війни й масового прибуття українок індустрія краси почала стрімко розвиватися. Салон Галини став першим українським салоном у столичному регіоні — відкрився восени 2022 року. 

Майстрині салону обмінюються не лише послугами, а й жартами — добрий настрій тут така ж невід’ємна частина. Українська краса починається з тепла й легкості.

Сьогодні, за оцінками Галини, в столичному регіоні працює близько десяти українських салонів і спеціалізованих студій. До того ж багато жінок орендують місця у фінських салонах — з надією відкрити власну справу в майбутньому. 

За даними Startup Refugees, індустрія краси — одна з найбільш популярних сфер серед українських біженців у Фінляндії. Багато хто хоче працювати, вчитися або відкривати бізнес у цій галузі. Почати з оренди крісла чи надання послуг удома — відносно недорого: іноді менше ніж за 1000 євро. 

Точних цифр витрат українок на салони краси немає. В Україні, зазвичай, на бьюті-процедури йде 35–50% місячного бюджету жінки. 

Частково це — відлуння радянського минулого, коли не можна було вирізнятися. Тепер краса — символ свободи, але водночас — і страх осуду: «А що скажуть люди?» 

У суспільстві, яке очікує, що жінка буде красивою, сильною, доброю дружиною, турботливою матір’ю і ще й збудує кар’єру — зовнішність стає ще одним способом «бути правильною». 

«Це не лише про вигляд. Це — необхідність. Хтось приходить за красою як за терапією, хтось — щоб втекти від проблем, а хтось — за радістю, яку їм колись було заборонено. Але в основі — бажання відновити ту внутрішню силу, яка допомагає триматися», — зазначає Галина. 

Краса як порятунок 

Вже за годину салон повен життя. Жінка з татуюванням пташок у синьо-жовтих кольорах приходить на корекцію — хоче додати традиційний візерунок із рідної Харківщини. Інша клієнтка планує провести в салоні весь день: масаж, фарбування, стрижка.  

Це не просто догляд — це спосіб зібрати себе докупи. 

Після обіду з’являється Анастасія Обухова, стажистка. Вона уважно спостерігає за руками Галини, яка вже чаклує з ножицями над клієнткою. 

Салон гомонить. Хтось згадує серіал, хтось розповідає, як врятував зайченя, ще хтось — про риболовлю. Аж раптом — філософське запитання: якщо дерево не дає плоди, чи можна називати його вишня? 

Й у цих побутових розмовах — всесвіт. Смак дому: ягоди з дерева, сушені, заморожені, зварені на варення. І риба, що колись була звичною — допоки анексія не перервала логістичні ланцюжки з Кримом. Спогад про півострів переривається паузою, яка триває кілька секунд — рівно стільки, щоб зробити глибший ковток повітря. Крим болить уже одинадцять років. 

Про війну тут говорять обережно. Часто — мовчки. Але вона завжди присутня. 

Терапія через турботу 

В Україні жінки роками не змінюють своїх майстринь. Це не лише довіра до рук, а й особливий зв’язок. І тут, у Фінляндії, ця традиція збереглася. 

«Я багато знаю про клієнток. І про фінок теж. Але про щось по-справжньому особисте — тільки з українками. У фінок інша культура розмови», — каже Світлана. 

Єдина, з ким зазвичай не говорять — майстриня з вій. Нарощування вимагає точності та тиші. Гострий пінцет, війка за війкою — і клієнтки лежать нерухомо дві-три години. Часто засинають. І ця тиша теж стає турботою. 

«У мене є клієнтка, яка до війни була головною бухгалтеркою великої компанії. Зараз працює в клінінгу. І каже: “Манікюр і педикюр дають мені сили. Допомагають не втратити себе”», — згадує Світлана. 

Манікюрниця Світлана залюбки спілкується з клієнтками під час роботи — і так само охоче зберігає їхні таємниці. Краса, зрештою, ґрунтується на довірі.

Вона сама — з Миколаєва. Пригадує перші дні повномасштабного вторгнення — ракети над головою, але вона продовжувала працювати: 

«Цей простір краси, кава, клієнти — тоді це було надважливо. Ми трималися разом» 

Тепер ця єдність і краса стають джерелом сили й тут, на Маннергеймінтіє. 

«Так, у моїй країні війна. Але я все одно повинна доглядати за нігтями. Я робила це в Україні — і це було моє. Тому роблю й тут. Це дає мені силу», — говорить клієнтка Ілона Яколенко.

Краса — це не розкіш, а право 

У перші місяці війни говорити про послуги краси було незручно — особливо перед тими українцями, які переїхали до Фінляндії задовго до 2022 року. 

«Вони казали: “Ми тоді не могли собі дозволити нічого. Нам ніхто так не допомагав”. А тепер біженці отримують підтримку — ще й манікюр. Але як можна порівняти втечу від війни з добровільною еміграцією?» — розмірковує Світлана. 

Українка Ілона відвідує Hair Estetic BeautUA майже від самого відкриття. Вона віддає перевагу складним дизайнам і сміливим кольорам для нігтів.

Галину теж критикували. У російськомовній Facebook-групі хтось написав, що салон дискримінує — бо дає знижки українцям. Сотні коментарів. Тисячі негативних реакцій. 

«Я відповіла: “Пишаюся бути в команді з Finnair, HSL та іншими, хто підтримує українців”». 

Пізніше почали критикувати вже українці — ціни нібито завеликі. Хоча вони нижчі за середні у фінських салонах, але вищі, ніж у тайських чи арабських. 

«Усі наші постійні клієнти отримують знижки. Просто понад 80% наших клієнток — українки. Тож складається враження, що знижки — лише “для своїх”», — пояснює Галина. 

Щодо російських клієнток — їх майже не залишилось. Лише кілька — ті, хто відкрито підтримує Україну. 

Між модою та традицією 

Сьогодні всі клієнтки салону — україномовні або російськомовні. Але є й фінки.  

Галина звикла до культурних відмінностей. 

«Українки приходять за настроєм. Для них важливий не тільки результат — усе має бути ідеальним», — каже Галина. 

«Фінки приходять із необхідності. Підрівняти кінчики, підфарбувати коріння. Мода їх не хвилює». 

Колеги Галини погоджуються.  

«Українки завжди прагнули більшого. Ще до війни», — додає Тетяна Козловська, обережно наклеюючи вії молодій дівчині. — Якщо з’являється новий тренд — українки одразу хочуть спробувати. Наразі в моді — вії, які виглядають природньо», — пояснює Тетяна. 

Нарощування вій — тиха, кропітка справа, що вимагає зосередженості й часу. Під час процедури клієнтки нерідко засинають просто на кушетці.

Світлана додає, що з фінками працювати простіше. Узимку обирають — червоний лак, влітку — рожевий. І завжди кажуть “дякую”. 

Українки — вибагливіші. Люблять складні кольори, незвичні комбінації, сміливі рішення.

Світлана згадує свій перший досвід із фінками. 

«Я нервувала страшенно. З українками видно одразу — сподобалось чи ні. А фінки мовчать. Я робила педикюр, а вона сидить, мовчить. Я думала — все, щось не так. Руки трусилися. Почала кремом масажувати стопи — від нервів дійшла аж до коліна! А вона встала, спокійно подивилася і каже: “Дякую. Все добре.” І пішла». 

Згодом ця жінка стала її постійною клієнткою.