“Якщо ми припинимо підтримувати ЗСУ, невдовзі може не залишитися тих, кому потрібна буде гуманітарна допомога”, — застерігає українська волонтерка Юлія Бондарчук
Юлія Бондарчук під час демонстрації на День Незалежності України в Пієтарсаарі у 2022 році. Захід став нагодою подякувати фінам за підтримку України. ФОТО: ГАННА СКАКУН
Світлана Єгарміна
Опубліковано 03.09.2024 1:01
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Юлія Бондарчук спала вдома в Пієтарсаарі. Вона прокинулася від дзвінка батьків, які живуть у Малині — містечку на кордоні Житомирської та Київської областей, що було на шляху російських військ, які наступали на Київ.
На той момент Юлія жила у Фінляндії вісім років. Вона вела блог, на який було підписано понад 30 тисяч осіб, де розповідала про місцеве життя, роботу та материнство. Блог був російською мовою, тому більшість її аудиторії становили російські матусі.
Юлія вирішила використати свій блог, щоб показати аудиторії правду про події, що відбуваються в Україні, і сподівалася, що це надихне їх виступити проти війни.
Вона публікувала фотографії руйнувань, спричинених російськими обстрілами, але реакція аудиторії її приголомшила.
Юлію звинувачували у брехні. Щодня вона отримувала сотні хейтерських повідомлень та погроз. Коли вона перейшла на українську мову та почала писати про допомогу українцям, її обліковий запис заблокували через масові скарги.
“На той момент я нічого не відчувала, — говорить вона зараз. —Лише повне нерозуміння того, що так багато людей можуть бажати тобі смерті”.
Безпосередня загроза для її родини минула, коли ЗСУ зуміли зупинити агресорів за кілька кілометрів від будинку, де пройшло дитинство Юлії. Після цього вона вирішила зосередитися на практичній допомозі своїм землякам.
Пічки та евакуаційні візки
Без жодного попереднього волонтерського досвіду Юлія, її чоловік Максим та інші українці з Пієтарсаарі організовували мітинги, допомагали біженцям і збирали матеріальну допомогу. Вони зареєстрували асоціацію для офіційного збору коштів і почали збирати гроші.
Потім з’явилися пічки.
В Україні виникла потреба у дешевому та портативному джерелі тепла. Максим запропонував виготовляти прості металеві пічки на підприємстві, де він працює. Згодом до проєкту приєдналися місцеві ентузіасти, які почали виготовляти пічки у гаражі.
За два роки зібрали понад 150 тисяч євро і відправили понад 1,500 пічок до України. Проєкт триватиме, залежно від попиту.
Наразі Бондарчуки разом із місцевими волонтерами працюють над складаними евакуаційними візками.
Ідея проста: візок дозволить евакуювати поранених солдатів з поля бою з меншими людськими ресурсами, що робить евакуацію безпечнішою. Перший прототип візка вже на передовій.
Юлія Бондарчук залишається відданою підтримці ЗСУ. Вона вірить, що без військової допомоги гуманітарна допомога втрачає сенс.
“Ми не можемо купувати зброю, а фінське суспільство зазвичай надає перевагу гуманітарній допомозі. Але якщо ми припинимо підтримувати ЗСУ, невдовзі може не залишитися тих, кому потрібна буде гуманітарна допомога”.
Виклики та рішення
Юлія Бондарчук розпочала новий блог, цього разу українською мовою. Стартувати з нуля було складно, але наразі їй вдалося зібрати аудиторію з близько 5 тисяч підписників. Деякі з її старих читачів залишилися з нею.
“Перехід на рідну мову – це як повернення до самої себе. Я почуваюся більш захищеною та впевненою”.
Хоча Юлія змогла відновити доступ до свого старого блогу, вона рідко там пише. Вона говорить, що той болісний досвід навчив її багато чого. Тепер вона краще знає, як витримувати атаки від хейтерів і ботів, розставляти пріоритети, покладатися на власні сили та знаходити підтримку серед однодумців.
Віра в себе була важливою, оскільки обсяг пожертв на підтримку України почав зменшуватися.
“На другому році війни стало важче збирати кошти, — каже Юлія. —Люди стали жертвувати менше, і збори тривали довше”.
Вона оцінює, що рівень пожертв у 2023 році був на 70% нижчим, ніж у 2022 році. На її думку, головна причина — втома від війни та зниження чутливості до негативних новин з України.
Однак Бондарчуки змогли побудувати мережу контактів: вони знають, де купувати дешевший метал, до кого звертатися за послугами різання і хто може доставити допомогу зі знижкою або безплатно.
Юлія також використовує свій блог для збору коштів, хоча це не приносить великих сум і вимагає значних зусиль.
Проте вона налаштована продовжувати свою роботу. “Бачачи, які жертви приносять наші військові заради свободи України, ми не можемо дозволити собі зупинитися”.